Семінар “Соціальна компетентність дошкільника” | Лебединський ЗДО (ясла-садок) «Ромашка»
browser icon
Ви використовуєте стару версію вашого браузера . Будь ласка, оновіть ваш браузер!
Використання застарілого браузера робить ваш комп'ютер вразливим. Для безпечнішої та швидшої роботи, будь ласка, оновіть ваш браузер зараз або спробуйте використати інший браузер.

Семінар “Соціальна компетентність дошкільника”

Posted by on 23.03.2018

Базовий компонент дошкільної освіти та програма розвитку дитини дошкільного віку «Українське дошкілля» орієнтують педагогів-практиків на сутність виховного й освітнього процесів, зокрема на створення сприятливих умов для відкриття та освоєння дошкільниками двох основних життєвих реалій — власного «Я» і навколишнього світу

Нині дитина перебуває у середовищі, яке постійно спонукає її порівнювати добро та зло, радість і сум, красу й потворність. Під час роботи над морально-етичним вихованням мета кожного педагога — допомагати малюкам розібратися у сутності життєво-важливих понять, утвердити в соціумі власне «Я», формувати в дітей соціальну відповідальність і вміння відчувати гуманістичні риси особистості — доброту, дбайливість, чуйність, правдивість, повагу до старших.

Психолого-педагогічна наука вказує, що насамперед потрібно забезпечити емоційний комфорт дитини. Педагогу потрібно створювати умови, які сприятимуть зміцненню соціальних компетентностей дошкільників, які дитина може засвоїти в ігровій формі.

Саме це і спонукало до проведення групової консультації для педагогів у формі тренінгового заняття «Соціальна компетентність дошкільника», на якому педагоги в атмосфері доброзичливості та емоційного комфорту  активізували знання про вікові прояви соціальної компетентності дітей дошкільного віку; створили портрет соціально компетентної дитини старшого дошкільного віку(випускника).

Соціальна компетентність дітей дошкільного віку

Формування соціальної компетентності дітей старшого дошкільного віку передбачає наявність у дитини певних особистісних властивостей, потреб, здібностей, елементарних теоретичних уявлень і практичних умінь, які забезпечують дитині життєздатність.

Соціальна компетентність дошкільнят — це результат процесу оволодіння дітьми емоційним і соціальним досвідом. Це їхня обізнаність, умілість, вправність способів соціального реагування.

Загальні підходи до формування соціальної компетентності дитини визначаються принципами гуманізації виховання — в олюдненні вихованих відносин, визнанні цінності дитини як особистості, її значущості в суспільстві, заснованої на усвідомленні своїх зв’язків з оточенням, і загалом — місця в суспільстві. Такий підхід відповідає загальній меті виховання — формуванню цілісної, гуманної особистості, зорієнтованої на відтворення цінностей національної та загальнолюдської культури у творчій життєдіяльності, саморозвиток і моральну саморегуляцію поведінки.

Питання про співпрацю дошкільного закладу з родинами вихованців завжди було й залишається надзвичайно важливим для дошкільної педагогіки. Адже першою фазою соціалізації дитини є виховання в сім’ї. Тут дитина встановлює свої перші зв’язки з іншими людьми, із рідними. На всіх етапах життя людини сім’я є найважливішим компонентом мікросередовища. У житті дитини протягом перших років домінують соціалізуючі впливи сімейного оточення. Перевага сім’ї як виховного колективу полягає в тому, що дитина має можливість постійно спостерігати поведінку батька й матері в неофіційних сімейних стосунках; спілкуватися з людьми різного віку, статі, з різним життєвим досвідом; просто і природно залучатися до реального життя.

У сім’ї складаються емоційно насичені відносини між батьками й дітьми, які мають особистісний характер, набувається необхідний соціальний досвід.

Другою фазою соціалізації є формування початкових соціальних зв’язків дитини поза межами родини. Такі зв’язки діти встановлюють з однолітками й новими дорослими в дошкільному закладі. Саме в дошкільному закладі вони набувають важливого суспільного досвіду, основних знань і вмінь, необхідних для подальшого життя серед людей, залучаються до різних видів діяльності. Інакше кажучи, якщо в сім’ї дитина соціалізується у визначених умовах взаємин членів родини, то дошкільний заклад, значно розширюючи коло близьких і далеких людей, презентує їх відносини у виховному контексті.

Першим соціальним інститутом, що відповідає за соціальну зрілість дітей дошкільного віку, має бути дошкільний заклад із його виховною, консультативною та просвітницькою функціями. Саме специфіка дитячого садка, як зазначала Олена Леонтіївна Кононко, сприяє полегшенню процесу входження дитини в широкий світ реальних соціальних відносин, прищепленню навичок практичного життя, її індивідуалізації та соціалізації. Неабияку роль у цій роботі відіграють дорослі, а саме батьки й вихователі. Найближчі дорослі створюють певний виховний простір, який відповідає умовам духовності, захисту, раціонального дозування позитивних і негативних переживань, що давало б дитині відчуття впевненості в собі та людях, які її оточують. Дорослий, з одного боку, презентує для дитини суспільство, займає центральне місце в її духовному світі, є носієм знань, умінь, моральних цінностей, а з іншого — є безпосереднім організатором виховного процесу.

Перебування дитини серед людей сприяє становленню соціального досвіду, соціальної компетентності, досвідченості, обізнаності; у дошкільника формуються певна соціальна поведінка, здатність бути адекватним ситуації, вимогам і сподіванням авторитетних дорослих; розвиваються соціальні потреби, здібності, мотиви поведінки й діяльності.

Значення соціального розвитку для особистісного становлення полягає передусім у формуванні соціальної компетентності, гарантує усвідомлення дитиною того, як слід поводитися, щоб бути гармонійною, співзвучною з іншими, почуватися в будь-якому товаристві комфортно.

Сім’я і дитячий садок мають свою специфіку, особливості впливу на дитину, свої виховні засоби. Ці осередки не взаємовиключають один одного й не конкурують між собою, а взаємодоповнюють і коригують впливи один одного. Партнерство педагогів і батьків — партнерство рівних учасників спілкування, які прагнуть оволодіти мистецтвом спільної дії, налагодити співпрацю.

Формування соціальної компетентності дошкільника розпочинається в родині та продовжується в дошкільному закладі. Тому соціальний розвиток дитини залежить від спільних зусиль батьків і педагогів.

Особливого значення Софія Русова надавала сімейному оточенню, оскільки «родинне виховання найкраще, бо в його основі лежить ласка матері». Мати, яка є «найкращим керманичем розвитку психології дитини, — природна вихователька своїх дітей, яка інший раз і без наукової підготовки, інстинктом уміє читати в дитячій душі й розуміти її». У сім’ї виховується повага до старших, взаємодопомога, співчуття. А педагоги повинні стати добрими порадниками для батьків і продовжувати формувати гуманні риси, які заклали батьки.

Вирішальним чинником розвитку людини є соціальний. Він охоплює кілька складників, зокрема: соціально-побутове оточення родини; діяльність дошкільних виховних закладів (дитячі садки); діяльність загальноосвітніх навчально-виховних закладів; функціонування дитячих позашкільних виховних установ (дитячі бібліотеки, театри, будинки дитячої та юнацької творчості; спортивні школи, музичні й художні школи тощо); засоби масової інформації (радіо, телебачення, Інтернет, книжки, газети, журнали); природу тощо.

Соціальний вплив тих, хто нас оточує, може активно позначатися на соціальному розвитку дитини, сприяти формуванню певних особливостей, якостей поведінки.

У дошкільні роки дитина повністю ототожнює себе зі своєю сім’єю, передусім із батьками; її емоційний світ майже цілком залежить від атмосфери в сім’ї. Саме тут вона пізнає й опановує моделі моральної поведінки, взаємодії з іншими людьми, природою тощо.

У сім’ї дитина отримує перші уявлення про себе та інших людей, розвиває необхідні для життя соціальні почуття, навички спілкування і спільної діяльності. Сім’я створює передумови для взаємопроникнення світу дітей і світу дорослих, що є важливим чинником соціалізації особистості. Унікальні виховні можливості сім’ї впливають на людину протягом усього її життя. Відчуття дошкільником неповноцінності сім’ї, у якій він виховується, може позначитися на його статевій соціалізації, розвитку очікувань стосовно власної майбутньої сім’ї.

Вихователі дошкільного закладу спільно з батьками можуть успішно формувати в дітей позитивні навички поведінки та якості, які визначають характер їхніх відносин і з дорослими, і з однолітками.

Відтоді як дитина потрапляє в групу ровесників, її індивідуальний розвиток уже не можна розглядати й вивчати поза взаєминами з іншими членами групи. Саме на основі досвіду спілкування з ровесниками формуються моральні якості дитини, насамперед ті, які визначають її ставле ння до людей.

Хоч групу дошкільного закладу лише умовно можна вважати колективом, проте навіть і тут наявні значні потенційні можливості для розвитку дітей на основі доступних їм моральних норм і правил. Цьому сприяють сталий склад груп протягом кількох років, сталість педагогічних вимог, які спрямовують і координують відносини, щоденна організація спілкування та спільної діяльності дошкільників.

У згуртованому колективі, який живе змістовним і повноцінним життям, діти набувають позитивного соціального досвіду взаємодії, проймаються спільними почуттями й переживаннями ще задовго до того, як починають усвідомлювати високі моральні принципи.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *