Поради батькам першокласників | Лебединський ЗДО (ясла-садок) «Ромашка»
browser icon
Ви використовуєте стару версію вашого браузера . Будь ласка, оновіть ваш браузер!
Використання застарілого браузера робить ваш комп'ютер вразливим. Для безпечнішої та швидшої роботи, будь ласка, оновіть ваш браузер зараз або спробуйте використати інший браузер.

Поради батькам першокласників

Posted by on 11.09.2017

31Педагоги та батьки майбутніх першокласників переймаються тим, наскільки діти готові до навчання у школі. Батьків зазвичай найбільше турбує, чи вміє дитина читати, писати й рахувати. Практичні психологи дошкільних навчальних закладів перевіряють, чи готова дитина вчитися в умовах школи. Здається, про все подбали, все передбачили, та за цією метушнею інколи ми, дорослі, забуваємо про найбанальніші речі, наприклад, розказати дитині, як поводитися у школі

 Ознайомлення дитини зі школою: поради батькам

Проблема готовності дитини до навчання у школі є надзвичай­но широкою за тематикою тих питань, які вона охоплює. На бать­ківських зборах у старшій групі дитячого садка педагоги зазвичай порушують питання фізіологічної, психологічної, зокрема й інте­лектуальної готовності дитини до майбутнього систематичного на­вчання у школі, а ще активніше — про обов’язкові вміння дитини — читати, писати, рахувати тощо. Проте майже ніхто не говорить про такі банальні речі, як обізнаність дитини з тим, як саме проходитиме 1 вересня — її перший день у школі. Адже іноді у перші дні перебу­вання у ній дитина може потрапити у такі ситуації, які можуть пе­рекреслити всі зусилля дорослих щодо формування її готовності до навчання у школі.

 Перше вересня для першокласника: свято чи стрес?

    Чи замислювалися ви, шановні колеги, над тим, скільки першо­класників загубилося 1-го вересня у школі? А над наслідками такого маленького епізоду з життя першокласника?

Тим, хто сумнівається, що дитина може загубитися у школі, на­гадаємо, як саме 1-го вересня діти потрапляють до свого класу з уро­чистої лінійки: їх до приміщення школи зазвичай заводять учні 11-го класу. Звичайно ж, більшість старшокласників доволі відпові­дально ставляться до цієї місії, та прикрі випадки таки трапляються.

     Уявімо учнів 11-го класу, які вперше зустрілися на лінійці після літніх канікул. Вони щиро радіють зустрічі з однокласниками, жва­во розмовляють та діляться враженнями від відпочинку, і це для них значно важливіше, ніж те, про що там говорять учителі, адже вони вже й самі дорослі… Тож зазвичай після оглушливих і нервових заува­жень класного керівника вони все ж таки підходять до першокласни­ків і заводять їх у будівлю школи, не припиняючи при цьому обміню­ватися літніми спогадами. Іноді старшокласники так захоплюютьсяспілкуванням, що не дуже звертають увагу на дітей, яких тримають за руку. А тому і не переймаються тим, щоб довести першокласника до його класу,кидаючи малюка десь у шкільному коридорі зі словами «Ну, біжи, наздоганяй своїх!».

Добре, якщо потрібна класна кімната розміщена на першому поверсі. А якщо на другому чи третьому, або ж на іншому крилі бу­дівлі? А що, як дитина йде останньою і її наздоганяють діти з іншо­го першого класу? Вона розгублено розмірковує: «Вони свої чи ні?», «Іде свої?».

У певний момент дитина розуміє, що вона залишилася сама. Вона не знає, куди йти і що робити далі, а мами чи тата поряд немає. Страх і розпач, який переживає дитина, потрапивши у таку ситуацію, можуть легко зруйнувати всі зусилля дорослих, що мали б забезпе­чити успішне навчання.

Тож на ранок другого вересня дитина категорично відмовля­ється йти до школи, і нічого, крім сліз, пропозиція батьків збиратися до школи не викликає. Пережите змушує дитину думати лише про те, щоб не загубитися знову, щоб мама не забула забрати її зі школи. Слова вчительки пролітають повз, адже дитина не здатна сконцен­труватися на тому, що говорить «тьотя», а її зауваження імовірніше викличуть сльози чи розпачливі відмовки, ніж розуміння їх суті.

 Організовуємо ознайомлення зі школою

 Шестирічні хлопчики і дівчатка — ще доволі маленькі діти. Вони є дошкільниками з усіма своїми поведінковими й особистісними характеристиками, а тому не потрібно вимагати від дити­ни раптового перетворення на школяра — це неможливо! Адап­тування до нових умов життя є тривалим і нелегким процесом. До умов шкільного життя дитина може звикати так само важко, як кіль­ка років тому вона звикала до умов пере­бування у дитячому садку.

Ситуація, коли дитина загубила­ся у школі, — не таке вже й поодиноке явище. Часто це трапляється тому, що дорослі просто забули ознайомити ди­тину зі школою, ознайомити буквально: з територією і будівлею, з розміщенням життєво необхідних приміщень тощо. Адже малюк до 1-го вересня був у школі у кращому разі двічі: вперше, коли всту­пав, а вдруге — на зборах класу. Про­те це зовсім не означає, що дитина все запам’ятала і зорієнтувалася — обидва рази відвідини мали для неї стресовий характер: власне вступ і всі переживан­ня, що з ним пов’язані, та знайомство з учителем зазвичай супроводжуються метушнею, шумом і знервованістю че­рез присутність усіх дітей класу разом з батьками.

 Отже, ознайомити дитину з бу­дівлею школи — це особливе завдан­ня для дорослих, і насамперед для батьків, яке слід виконати напередод­ні 1-го вересня. Зауважте, що ознайом­лення з будівлею школи не варто поєд­нувати зі знайомством з учителем.

Ознайомлюючи дитину зі шкіль­ними приміщеннями школи, необхід­но показати:

де розміщені приміщення, які вона буде відвідувати обов’язково, — клас, туа­лет, їдальня, спортивна та актова зали;

як пройти з класу до будь-якого зі згаданих приміщень школи, і обов’язково, — до виходу з неї.

Така зорієнтованість дитини забезпечить їй комфортне перебування у стінах школи, додасть упевненості в собі, дасть змогу задовольнити певні, наприклад фізіологічні, по­треби.

Ще одне важливе завдання батьків — переконатися, що дитина добре запам’ятала ім’я та по батькові свого вчителя, а також назву свого класу (скажімо, 1-Б), якщо перших класів кілька. Крім того, ма­люк має вміти звернутися по допомогу до зовсім чужих людей. І цьо­го також мають навчити батьки.

А ще батьки мають розповісти своєму першокласнику, що роби­ти, коли потреба відвідати туалетну кімнату виникла під час уроку абощо. Інколи діти, навіть ті, які відвідували дитячий садок, забу­вають, що потрібно робити у такій ситуації. Тут дається взнаки про­цес адаптування дитини до нових умов життєдіяльності і власне до того, хто ці умови уособлює, — до вчителя.

Не слід ставити дитину у становище, вихід з якого йому неві­домий. Адаптування до школи — це не та ситуація, коли варто здо­бувати досвід, набиваючи гулі. Тож, якщо ми хочемо, щоб дитина зосередилася на шкільних завданнях, маємо створити для цього комфортні умови.

 Безумовно, питання, яким присвячена наша стаття, здебіль­шого стосуються батьків. Та зважаючи на критично низький рівень психолого-педагогічної обізнаності сучасних мам і тат, яких щодо майбутнього навчання своєї дитини здебільшого цікавлять питання її фактичних знань і вмінь (навички читання, лічби, письма тощо), практичний психолог дитячого садка обов’язково має провести з ними відповідну просвітницьку роботу. Адже для батьків своїх ви­хованців саме дошкільний навчальний заклад є осередком психолого-педагогічної культури і грамотності. А попередити проблему значно легше, ніж потім її розв’язати.

 Пам’ятка для батьків

 Коли не варто віддавати дитину до дитячого садка

 У сім’ї з’явилося немовля, якому тепер необхідно більше уваги й у мами стало обмаль часу на його старшого брата чи сестру. Якщо за таких обставин відвести дитину до дитячого сад­ка, вона відчуватиме себе непотрібною, вирішить, що її намагаються позбутися через те, що тепер любитимуть не її, а нового маленького члена сім’ї. Така ситуація лише ускладнить вхо­дження дитини в групу дитячого садка. До народження братика чи сестрички дитину треба готувати заздалегідь, пояснюючи, що немовля потребуватиме піклування і уваги старшого братика (чи сестрички), а пізніше, коли дитина підросте, він (вона) зможе з ним гратися, на­вчити її багато чого як старший(ша) і доросліший(ша). Дитину можна віддавати в дитячий садок не раніше, як за півроку після народження немовляти, коли вона звикне до нього і буде впевнена, що батьки її не розлюбили.

Батьки розлучаються. У тому, що тато йде з дому назавжди, дитина вбачає свою провину: «Я погано себе поводив, не слухався, от тато мене і розлюбив». Для дитини це трагедія. А якщо й мама ще віддає її чужим тьотям у чужий дім, який має назву «дитячий садок», то для дити­ни це буде означати, що мама вирішила її покинути. Цей стрес дитина буде переживати дуже складно, що може позначитися на її здоров’ї. Під час і одразу після розлучення мама повинна піклуватися про дитину зі значно більшою любов’ю і ласкою, ніж це було раніше, а тато — яко­мога частіше приходити до дитини, запевняючи її в тому, що любить як і раніше, просто ночу­вати буде в іншому місці. Щойно дитина заспокоїться і звикне до такої ситуації, а відбудеться це не раніше як через три-п’ять місяців, можна порушувати питання про дитячий садок.

Сім’я нещодавно переїхала (менше як один чи півтора місяці). Масштаб переміни не дуже іс­тотний: змінили лише квартиру чи місто. Дитина має прийняти ці зміни й адаптуватися до но­вих стін, нових меблів, нових людей, що поруч — сусідів, дітей на ігровому майданчику в дворі; можливо, змиритися, що бабуся тепер далеко й вже не буде щодня бачитися з нею. Таке зви­кання відбувається легше, оскільки мама й тато поруч, разом з дитиною, але накладати дві по­дії: переїзд і вступ до дитячого садка не варто саме з погляду на збереження здоров’я дитини.

Якщо за півтора або за два з половиною місяці від початку відвідування дитиною дитячого садка батьки планують відпустку, тобто вона не ходитиме до дитячого садка від двох до шести тижнів. За такої тривалої перерви адаптація починається спочатку, дитина знову має звикати до всіх особливостей дитячого садка. А тому перше входження дитини в умови за­кладу дитячого садка ліпше планувати після відпустки.

Дитина нічого не вміє робити самостійно, і батьки хочуть, щоб саме вихователька навчила їхню дитину вдягатися, вмиватися, тримати ложку і виделку в руках та користуватися туале­том. Над таким непристосованим новачком стане посміюватися і вихователь (який ангель­ський характер він не мав би), і діти, які зазвичай чітко помічають промахи інших і наслі­дують вихователя. Не варто робити зі своєї дитини посміховисько й сприяти формуванню у неї комплексу меншовартості. Ліпше навчити дитину всьому заздалегідь або почекати трохи з приходом до дитячого садка, надавши їй природній час для оволодіння необхідними побутовими вміннями й навичками. Якщо дитина й має чогось навчитися в дитячому садку, так це гри та спілкування з однолітками.

Дитина нещодавно перенесла важке захворювання і є заслабкою. Почекайте, зміцніть здоров’я дитини. Щойно імунітет поліпшиться, можна її поступово ознайомлювати з дитя­чим садком.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *